Чигиринський сотник - Страница 127

К оглавлению

127

— Ти ба! — каже малий козак. — А чого се його стільки насіялося?

— На велику кров… — каже характерник. — Ото щоб знав, сину: перед війною завжди мак-відюк зацвітає по Вкраїні.

— І що ж воно отсе буде тепер?

— Шось та буде, сину… Головне, огня вкинути. А там нехай хоч згорить усе…

— Та воно, звісно, так, бо се ж таке… — буркнув Михась. — А не інакше, бо що ж!

Зареготався Обух і каже:

— Ох, козаче! Сказав колись один знахар-гречин: чого не гоїть вода, те гоїть залізо, чого не гоїть залізо, те гоїть огонь, а чого не гоїть огонь, — те гоїть смерть!

Михась тоді й рукою махнув.

— Що ж, — каже, — дійся, воля Божа!

Тут і Праліс поминули. Глянув малий козак і бачить — лежить перед ними Дике Поле, що маком тим геть заросло, трави стоять у людський зріст, ні деревця ніде, ні хатини, тільки могили мріють удалині. Виїхали тут наперед війська козаки-бісуркани, що в бою себе не тямлять і рубаються мов скажені, виїхали запорожці-невмираки, що кожен по дев’ять душ має і як одну вб’єш, то друга оживає, повиїжджали молоді козаки, що ще в герцях не бували і лакомі були на першу кров, — та й рушила запорозька сила Дніпровим берегом. Вдарили бубони, заграли торбани, залящали свистілки, і над всеньким степом розляглася пісня, яку ще за сивої давнини співали:


Ой рано-рано сонечко грало
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
В зеленім Ирі да на білім камені
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Там Матер Божа, Пречиста Лада,
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
У сурму грала, військо скликала
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Військо скликала, наказ давала
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Гей, богатирі да поляниці»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Сідлайте коні да воронії»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Мечі беріте, луки пряжіте»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Ідуть з-за моря три вражі сили»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Що перва сила — пекельні диви»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Що друга сила — крилаті змії»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
«Що третя сила — лютії нави»
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Ой рано-рано військо рушало
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Військо рушало, Бога благало
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Благослови, Боже, крови розлити,
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Крови розлити, врага побити
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Полону зайняти, до Иру вертати
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
На славу Ладі, Пречистій Панні
Святій Покрові, Матці Дажбожій!

Про автора

(1958) — відомий український прозаїк і перекладач. Народився в селі Красилівка Ставищенського району на Київщині. 1975 року поступив на філологічний факультет київського університету, але вже в 1977 році був відрахований через «небажання вивчати історію КПРС». 1978 року був заарештований органами КДБ за поширення правозахисної літератури (самвидаву), та відбувся офіційним попередженням. У 1981–1985 роки навчався на філологічному факультеті Київського педагогічного інституту іноземних мов ім. Горького, звідки знову був відрахований із мотивуванням «негативний вплив на молодіжний колектив». Від 1991 до 1996 року працював у приватній охоронній компанії «Сейкен ЛТД».

Перекладацькою діяльністю почав займатися ще у 80-ті роки минулого століття. На його рахунку майстерні переклади тритомного зібрання творів Альбера Камю, соціологічних досліджень Еміля Дюркгейма, творів Жана Бодрійяра та Моріса Бланшо.

1993 року відбувся письменницький дебют Кононовича: його роман «Я — зомбі» викликав справжній ажіотаж. За цим вийшли романи «Мертва грамота»

(2001), «Кайдани для олігарха» (2001), «Феміністка»

(2002), і «Повернення» (2003). Ці книги принесли письменникові славу «батька сучасного українського кримінального роману», хоча всі вони пройняті жорсткою іронією і далеко не завжди вписуються в канони жанру. Наступна книга — «Тема для медитації» (2005) — виявилася набагато складнішою, насиченою історичними ремінісценціями. Цей роман став в Україні книгою року, висувався на Шевченківську премію й отримав премію імені Григорія Косинки (2009), він входить до списку 90 найкращих українських книжок, які варто прочитати кожному.

notes

1

Чамбул — загін татарської кінноти, що відокремлювався від орди і діяв у радіусі 15–20 кілометрів од коша.

2

Бахмат — бойовий верховий кінь.

3

Ратисько — довгий спис.

4

Келеп — старовинна ручна зброя, що має форму молота, насадженого на довгий держак.

5

Кирея — верхній довгий суконний одяг із відлогою.

6

Сакви — дві з’єднані одним полотнищем торби, які перекидають через плече (на груди й спину) або через спину коня, осла і т. ін.

7

Похідня — смолоскип.

8

Ир Дажбожий — рай.

9

Ганджар — двосічний стилет, закривлений на кінці

10

Лежі (вживалося лише в множині) — місця, де зимували запорожці після повернення на волость.

11

Жолдак — солдат.

12

Ґерелиця (вживалося лише стосовно живих істот) — низка.

127